Собака-"вбивця"
Четвер, 23 квітня 2009, 20:24 Останнє оновлення на Четвер, 23 квітня 2009, 20:24
- У мене серйозна проблема! - Прохникала моя знайома в трубку. - Їдемо з чоловіком, а з Майком залишитися нікому. І не знаю кого попросити побути з ним. Квартира є, спати є де. Всього-то й треба, що виводити тварина вчасно на прогулянку, щоб квартиру не забруднив.
- Думаю, що я змогла б трохи пожити в тебе, - навіщось випалила я при зустрічі і моргнула.
-Свет, це не просто пес, це стаффордшіркскій тер'єр, багато їх бояться.
- Ну що ти! - Обурилася я, ховаючи очі. - Я розбираюся в породах тварин не гірше за інших, не дарма ж вивчила вздовж і впоперек книги відповідного змісту. Для мене тепер немає нічого невідомого. Веди мене до свого собаку, знайомі! Запевняю тебе, я не злякаюся.
Моя знайома деякий час з недовірою вдивлялася в моє обличчя, потім згідно кивнула.
-О * кей! Люблю таких, впевнених у власних силах!
Ми з Ірою стояли в під'їзді старого багатоповерхового будинку. - Під знос збираються визначати, - довірливо повідомила мені вона, колупаючись ключем у дверях. - Квартиру нову чекаємо.
Я прислухалася до звуків за дверима. У квартирі лунали шарудіння.
- Знаєш, насправді я так рада, що ти відгукнулася на моє прохання. Спочатку я засумнівалася, але раз ти кажеш, що вмієш спілкуватися з тваринами і все про них знаєш, тоді сам Бог велів тобі допомогти мені.
Іра штовхнула двері коліном, і ми запали в темну кімнату.
Я відчула неприємний запах і почула гучне часте дихання.
- Ах ти, сволота! - Застогнала господиня. - Знову обробив! Ну все, моє терпіння лопнуло.
Дівчина наказала мені не рухатися і понишпорила рукою по стіні.
В ноги мені ткнулася щось тверде й тепле і зблизька ще частіше.
У кімнаті спалахнуло світло. Іра кинулася в дитячу, і стала кричати, а я повільно опустила очі вниз і мало не впала: на мене втупився широкогрудий пес з роззявлені пащею. Його короткі, гостроверхі вуха були притиснуті до масивної голові. Тварина виляв хвостом, розглядаючи мене, і облизує.
«О, Господи!» - Промайнуло у моїй голові і луною відгукнулося десь в районі п'ят.
Ірина вилетіла з спальні, стискаючи кулаки. Вона з усієї сили вдарила тварину в бік ногою і брудно вилаялась. Потім розмахнулася і вдарила ще раз.
- Будеш знати, як об.іраться!
Вона побігла у ванну і загриміла відрами.
- Світло, візьми в комоді повідець і виведи цього козла на вулицю, поки він не наробив тут калюжу.
Вже в під'їзді з'ясувалося, що Майк калюжу все-таки напустив там же, де розташував і купу, просто рідина встигла всмоктатися в килим на той час.
Ірина, висунувшись з-за дверей, кричала нам навздогін про те, що її терпець увірвався остаточно, і що вона прийме відповідні заходи.
Тварина понуро пасла поруч зі мною, не помічаючи, що і я від страху ледве переставляю ноги.
- Ма - а - а-йк, - покликала я тремтячим голосом.
Пес підняв на мене очі і зупинився.
Я потягнула повідець.
- Роби свої справи! Ми спеціально для цього вийшли!
Повз нас з криками промчали двоє чоловіків.
- І куди тільки влада дивиться?! - Кричали вони. - З такою звірюка виходять на люди та ще й без намордника! Зовсім озвіріли!
Майк діловито порився в снігу біля куща і задер лапу.
У квартирі пес помітно знітився: він мовчки ліг на старому, в потворних плямах матраці в куті, і затих. Його миска з залишками засохлої їжі стояла біля холодильника.
Майк не спускав з неї очей, поклавши морду на лапи, і зітхав.
Ірина «хазяйнувала» на кухні. Дівчина давно дошкуляла себе дієтою і з їжі воліла свіжу капусту і нічого більше. У порожні шафи і холодильник вже давно ніхто не заглядав. Їду вважали за краще приносити з собою. Чоловік Ірини сидів за порожнім столом і дивився на мене.
- Світло, хоч ти з псом посидиш, а то він зовсім від рук відбився. - Промимрив він, потираючи живіт.
- Ну, вчасно не виводите його на вулицю, хто ж вам за це спасибі скаже! - Я водила пальцем по столу. - І взагалі, навіщо вам тварина?
- Ось-ось! - Подала голос Ірина, запихаючи в себе залишки капусти. - Коли малим був, ще можна було терпіти, але коли виріс такий телиць, сладу з ним не стало, та й жере багато, не напасешся на нього.
Майк слухав господарів, забившись у кут.
- Ір, нагодувати б треба тварина! - Я втратила всяке бажання перебувати в квартирі знайомої в якості гостей, пригнічений хамським ставленням до вихованця.
Пізніше я чаклувала над каструлею з собачою їжею: залишками крупи, хліба, ковбасних недогризків і всіляких недоїдків, намішано Іриною в загальну купу і присмачених сіллю і нехорошими словами.
- М'ясом ми не годуємо його! - Ірина дивилася у вікно, попиваючи міцний несолодкий кави. - Небезпечно, та й знов-таки, бабла немає.
Пес жадібно сьорбав вариво, поглядаючи на мене і господиню.
- Іди на місце, бовдур! - Гримнула та на нього, коли він вилизував останні крихти.
Майк повернувся до старого матрацу і, лігши, засумував.
- Таким він ще довго буде, - пояснила мені Ірина .- ображається, коли на нього кричать.
«І б'ють!» - Сумно додала я про себе.
«Ми відповідаємо за тих, кого приручили!»
Шкода, що не всі це розуміють.
Поспілкувавшись з Майком, я перейнялася до нього глибокою симпатією. Спокійне, розумна тварина, все розуміє з півслова, яка страждає від людського неуваги і жорстокості, надовго залишиться в моїй пам'яті.